Літературно-музичний вернісаж

                                       "Стежинами слави Великого Каменяра"

Портрет І.Франка, справа від нього - зображення сівача, який засіває добірним зерном ниву; зліва - символи: на фоні хмар - факел з вогнем і кайдани, які розбиває меч.

Під мелодію пісні-гімну "Не пора, не пора, не пора".  (Слова І.Франка, музика - в основу її лягла старовинна маршова німецька мелодія) на сцену виходить троє читців.
   Ведучий 1. Геніальні люди народжуються нечасто. Вони, немов цвіт людства, спалах сліпучого світла духовності серед мороку наскрізь матеріальної буденності. Нація, котрій Бог дарує хоча б одну таку людину, почувається відзначеною, нагородженою. По-різному, правда, складалися долі талановитих людей. Часто суспільство не тільки не шанувало, не берегло їх, але просто не розуміло, не сприймало і  навіть переслідувало. Та як би там не було, врешті, скоріше чи пізніше, видатні люди удостоювалися належної їм пошани, їм ставили пам'ятники, про них писали книжки, ними гордилися. І чим вища культура нації, тим дбайливіше вона зберігає все, що пов'язане з цими людьми. Сьогодні мова піде про того, кого, здавалося б, усі знають і пам'ятають, - про Івана Франка.

     Розкрити постать поета з точки зору сьогоднішнього бачення нам допоможе літературно-музичний вернісаж "Стежинами слави Великого Каменяра" і захист ваших проектів у рамках дослідницької роботи членів гр. «Пошук».  

    Читець 1.:
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
    Читець 2.:
   Несе Франко нащадкам хліб щоденний,
Несе у серці вистражданий вірш.
Несе в поривнім нескоримім жесті,
І шлях його крутіш, аніж гора,
За всіх, хто йшов у бій на полі честі,
3а всіх, хто гинув на шляху добра.   

 Ведучий 1. Цього року ми святкуємо 160 років  з дня народження й відзначаємо100 років з дня смерті багатостраждального мужа української нації, письменника світового визнання, українського Мойсея Івана Франка.

Читець 1.: Іван Франко – це гордість української нації, це ціла духовна епоха у нашій історії. Людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості й революційної націленості в майбутнє

1. : Він був великим поетом, прозаїком, драматургом, критиком і дослідником істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем, невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей друкованим і усним словом.

Ведучий 1. Незважаючи на те, що про Івана Франка, його творчість написано дуже багато, ще й сьогодні перед франкознавством стоїть чимало завдань, проблем, які потребують розв'язання.

Так, з відомих причин низка творів письменника опинилася "за бортом" п'ятдесятитомного видання його доробку. Тепер треба все пересіювати, систематизувати, переоцінювати, щоб більш-менш рівномірно освоювати територію Франкового острова і саму постать великого Каменяра.

Саме над пошуково-дослідницькими питаннями франкознавства працювали школярі організації «Пошук» протягом року. Вам, юні дослідники, слово.

 Виступ учнів 7 класу, презентація.

Учень 1.

Нагуєвичі – мальовниче галицьке село, яке, на перший погляд, схоже на інші. Але насправді воно має свою родзинку – серед цієї чарівної прикарпатської місцевості 27 серпня 1856 року народився Іван Франко – український геній. І сьогодні в Нагуєвичах панує така творча атмосфера, як і за часів письменника.

Ця частина України в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, яку населяли поневолені народи різних національностей. В одному з своїх віршів Франко називав Австро-Угорщину «тюрмою народів».

Село досі зберігає свою багату історію: в музеї, в стежці Франка, в устах селян. Переконайтеся самі. Пропонуємо вам віртуальну екскурсію до садиби Франка, що  на Дрогобиччині.

Учень 2.

 Село Нагуєвичі  - Дата заснування: 1050 - тут колись добували сіль та була солеварня. Окрім цього, в ХІІІ столітті в Нагуєвичах була фортеця та Василіанський монастир. Ще однією перлиною Нагуєвичів була дерев’яна церква Перенесення Мощів Святого Миколи 1801 року, у якій хрестили Івана Франка.

На краю села стояла його кузня батька Франка — простого селянина-коваля. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни.. Сюди з усіх околиць сходилося багато людей послухати розумної поради Яця-коваля, почути новини, погомоніти про своє убоге сільське життя.

Тут Франко вперше почув сумні оповідання про важке життя бориславських робітників. «Я слухав тих оповідань,— писав він пізніше,— як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї».

Дитинство Івана Франка проходило серед чудової підгірської природи. Змалку він полюбив природу свого краю, рідне село, а найбільше щирих і працьовитих людей, яким присвятив усю свою творчість.  

Учень 3.

Нагуєвичі сповнені пам’яті про свого славетного земляка. У Нагуєвичах Великий Каменяр написав чимало своїх творів, перекладав. Рідному селу письменник присвятив декілька наукових праць – «Коляда в Нагуєвичах», «Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасні уживання», «Спалення Упирів в селі Нагуєвичі в 1831 р.», «Лісові шкоди, кари в Нагуєвичах».

Учень 4.

У 1994 році в селі відкрили Державний історико-культурний музей «Нагуєвичі», до якого входить музей Івана Франка, відновлена батьківська хата, господарські приміщення, капличка, пасіка, алея, гай, скульптурна композиція і поляна казок.

Учень 1.

Батьківська хата письменника не збереглася (згоріла), але в музеї інтер’єр відтворили згідно зі спогадами Франка: «Моя батьківська хата була під солом’яним стріхом, пошита китицями з житньої соломи. Вона була збудована правдоподібно ще наприкінці XVIII ст. Звичаєм майже всіх підгірських хат вона була орієнтована вікнами на полудень, мала дві обори…В хаті було дві кімнати, долішня, де стояла глиняна піч, при ній припічок і запічок».

Учень 2.

Варта уваги стежка Івана Франка, яка простягається від музею на 1700 метрів у лісі. Обабіч неї розташовані дерев’яні скульптури – герої казок і творів письменника. Свіже лісове повітря, цікаві скульптури, земля, по якій ходив один з найвизначніших українців.

Учень 3.

Нагуєвичі - невелике село, розташоване за  9 км від Дрогобича.  Саме там Франко навчався в школі, пізніше в гімназії, після закінчення якої вступив до Львівського університету. На честь Івана Франка названо багато вулиць, площ, Дрогобицький університет ,  один із найстаріших у Європі Львівський національний університет, заснований у 1661 році.

Учень 4.

Таким чином ми спробували наблизити до ваших сердець рідні місця І.Франка, сильного Каменяра, який, прорвавши коло темноти, показує людям новий шлях:

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіційних кордонів».

   Виступ учнів 5 класу

Учень 1.

Іван Франко любив дітей. Саме для них, найменших, Каменяр написав чимало творів, але особливого значення надавав казкам-байкам як найбільш доступній формі викладу й сприймання. Адже в казковій одежі, в алегоричних обрядах, на думку письменника, можна краще донести до дитячої уяви велику правду життя, розбудити в малят цікавість та уяву до явищ природи, навчити ненавидіти зло й несправедливість, сміятися і думати.

Учень 2.

У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Велика група казок про тварин об’єднана письменником спільним заголовком «Коли ще звірі говорили» (вносять декорацію).

Учень 1.

Герої його казок: хижий Вовк, мудрий Їжак, хитра Лисичка, дурний Осел... Але «говорячи про звірів, - каже Іван Франко, - казка одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: - Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупотою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забагами».

Учень 2.

Тож уважно дивіться, чи впізнаєте кого в алегоричних образах Лисички і Журавля (інсценізація казки «Лисичка і Журавель»).

Виступ учнів 6 класу

Виступ учнів 11 класу

Ми досліджували історію  взаємин Івана Франка та Лесі Українки.  Зокрема,  прослідкували  контакти  між  родинами  Франків  і  Косачів,  з’ясували вплив      І. Франка на становлення Лесі Українки як письменника, а також проаналізували  їхню співпрацю на літературній ниві. Іван Франко та Леся Українка належать до числа найбільш відомих українців останньої чверті ХІХ– початку ХХ ст. Їхнє життя і творчість, не зважаючи на зовнішню несхожість, мали дуже багато

подібного — це і надлюдська працездатність, і надзвичайна відданість ідеалам, і постійна боротьба з життєвими негараздами та хворобами. У взаємовідносинах Франка та Лесі Українки були різні періоди: від щирих і дружніх, майже сімейних взаємин, до відкритої конфронтації на ґрунті розбіжностей у поглядах на майбутнє національного руху в Україні. Бачилися письменники з1886 р у Києві,  пізніше -  у Львові;  подружжя Франків часто відвідували Косачів у Колодяжному.

    І. Франко був одним із перших, хто запримітив і схвально оцінив талант Лесі Українки, згодом допомагав видавати збірки віршів, твори.

    Коли наприкінці1893 р. І. Франко готував видання нового журналу «Житє і слово», однією з перших він запросив до співпраці Лесю Українку.

   Найкращою характеристикою взаємин, які склалися між двома найвидатнішими українськими письменниками постшевченківської доби, на нашу думку, є наступні слова Лесі Українки, адресовані І. Франку у листі 1903 р.: «Я вибираю собі не друзів моїх друзів, але друзів моїх ідей».

Національної гідності, патріотизм – ці найвиразніші риси, що об’єднували І.Франка і Лесю Українку.

Пропонуємо Вашій увазі уривок з драматичної поеми «Бояриня», яку письменниця написала 1910 року, перебуваючи на лікуванні в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України, твір, який був опублікований після смерті поетеси - 1914 року.

Виступ учнів 8 класу

Виступ учнів 9 класу

Вся багатогранна спадщина Каменяра - це відображення процесів суспільного життя, виховання почуттів патріотизму, людяності, вірності...

    Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвід-чила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

    Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі.

    Любов до народу, непокірність несправедливості, революційні настрої – усе це стало особливою рисою поезії Івана Франка.  Він був дуже мужньою людиною, котра не боялась говорити правду. І. Франко здійснив громадський подвиг, він закликав усіх боротися. 
     Вірш «Гімн»- це мільйони людей, ціла нація, котра об’єдналася в образі одного мужнього революціонера. Цей організм, клітинами котрого є звичайні люди –не мириться з неволею, не хоче щоб йому нав’язували свої думки та правила. «Вічний революціонер»- це дух , що є незримим, але дуже сильним, цей дух є в кожній людині. Революціонер закликає всіх нас до боротьби, він змушує нас не просто розмовляти, жалітися на долю, плакати та страждати, а боротися з завзяттям та силою, зібратися і наносити розумні удари. « Не ридать, а добувать!»- заповів нам автор. Ніщо не може злякати «революціонера»: «ані війська муштровані , ні гармати лаштовані». У поезії автор натякає що цей дух зародився вже давно ( «Хоч від тисяч літ родився») , тим самим згадуючи усі ті часи, коли Україна боролася за свою свободу та незалежність, кров’ю та потом здобуваючи перемогу.

     Автор переконує нас, що всі зміни попереду та треба тільки мати віру в свою ідею, країну та яскраве майбутнє. 
Насамкінець  хочеться сказати, що ця поезія дуже динамічна, сильна та закликає всіх до боротьби. Вона відноситься до найсильніших революційних засобів агітації.  

      Волелюбний дух поета символізують хмари; людину, що доносить мудрість народу – сіяч, який засіває добірним зерном ниву (життя наше), факел з огнем  – це палкий і незгасаючий дух народу-борця. Кайдани, що розбиває меч,  - це заклик митця звільнитися від пут залежності й страждань.

    За нами майбутнє нашого народу. Дякуємо за увагу!

          Ведучий 1.  Дякуємо учасникам «Пошуку» за змістовний і цікавий матеріал. У такі дні ми ще раз замислюємося над нашим святим обов'язком: шанувати своїх геніїв і пророків, вивчати їх спадщину, постійно пам'ятати їх заповіти. Але не тільки пам'ятати, а ще й виконувати їх; жити гідно і працювати ненастанно для розвою рідного краю і добра народу.

    (Звучить гімн "Не пора".).

 І хочеться нагадати читачам ще один важливий "вирок" Івана Франка, винесений ним самому собі: "Нехай пропаде моє ім'я, але нехай росте і розвивається український народ!". Запам'ятаймо ці слова і нехай вони стануть вироком для нас самих.